Правда, Дорога, Життя. Що таке Бог?

Це питання свого часу вберегло мене від самовбивства. І продовжує берегти.

картинка з Flickr

Але не сама відповідь на нього, а моє кволе бажання знайти відповідь. І я розумію, що шукати відповідь я можу тільки живим.

Як завжди, жодного кроку без прояснення термінології. Чітко і ясно, що я розумію під словом “БОГ”, про що я збираюсь писати?

У найбільш загальних рисах, це

• Сутність із можливостями і здатностями, які на порядок перевищують людські. Всезнання, всюдисущість тощо.
• Творець Всесвіту, джерело буття і його першопричина.
• Можливо особистість із своїм характером, волею та інтересами, а можливо безособистісна відсторонена сила, закон природи.

А конкретно моє розуміння?

В підлітковому віці, коли це питання вперше вискочило переді мною, це розуміння було більш примітивним і розмитим. З часом це розуміння окреслилось, стало ціліснішим і підкріпилось особистими переживаннями, а також різного роду теорією та відгуками десятків інших людей. Моє розуміння не остаточне, бо попереду мене ще чекає більше досвіду, більше теорії, більше порівнянь та узагальнень, тому я не можу заявити, що моя картина Бога “правильна”.

Але я можу заявити, що бачу єдність всіх точок зору, які стосуються Бога, незалежно від того, до якої епохи чи культурного оточення належать люди, які формують їх.

Відповідь є. І це єдина відповідь. Особистий шлях до неї надзвичайно важкий: люди божеволіли, вбивали і помирали, мучили і мучились на цьому шляху. Ставлення до питання впродовж усієї історії людства було винятково серйозним. Важливість питання очевидна.

Відповідь чистого листа

Чому думка знайти відповідь на питання, що таке Бог, взагалі з’явилась?

Напевно так само, як і у більшості випадків, коли вона з’являлась у інших людей, моєю причиною була, грубо кажучи, відсутність бачення сенсу життя.

Ага, а ще в мене текли рожеві підліткові соплі, які прилипали до пубертатних вусиків під носом.

Хоча ні, знайти сенс життя і бачити його перед собою, розуміти причину і призначення життя – це найвищі пріоритети; я ж муситиму приймати важливі дорослі рішення, орієнтуючись на свій сенс та своє призначення. Чи буду я ґвалтувати, вбивати, красти і обманювати заради власної вигоди, ачи навпаки, підтримувати, віддавати, зцілювати, довіряти – все залежить від найвищого орієнтиру, сенсу, Бога. Не така вже й підліткова проблема!

Отже, як мені мислилось, найбільш точну відповідь я знайду, якщо не буду опиратись на досвід інших: книжки чи усні свідчення. Якщо Бог є, і Він один, і Він любляча особистість, то Йому нічого не вартує донести до мене таку ж ідею Себе, як до інших, що Його шукають. Навіть до тих, що Його не шукають, Він приходить по великій милості своїй, щоб принести звістку радості і спасти їх душі, правильно? Тоді усі ми, незалежно одне від одного, дійдемо до спільного бачення?

Тільки от на той момент мені вже було відомо, що точки зору щодо сутності Бога розходяться: вони не просто поділені на два-три табори, а їх кілька десятків тисяч.

Щось не сходиться: або Бога нема, або Він не один, або не благий. Або може я якось не так прошу, може мені потрібно заснути, і я побачу ясний сон із відповіддю, а може Йому потрібна драма з жертвоприношеннями всяких биків і голубів. Або щось із можливостей перебільшено: не всемогутній, чи не всевидющий, чи не всюдисущий (тобто, виходить, і не Бог).

Коротше, нічого більш-менш толкового мені в той період так і не приснилось. І я так і не додумався, що такого благому і всебагатому Богу треба принести в жертву, аби Він вийшов на зв’язок.

Хорошого мало, проблема не вирішена. Чи заключається тоді відповідь в самому світі, який я переживаю?

Тіло (дане Богом?) саме підказує, що “правильно”, що “неправильно”: поріжешся або вколешся – болить, неприємно. Значить, це неправильно. Значить, шкодити тілу – це гріх. Голодний – поїж; їсти приємно, це правильно, це не гріх. Випорожнятись приємно. Кохатись приємно.

Йти дорогою, яку підказує тіло – природно, а оскільки я дійшов до висновку, що із нашим традиційним християнським поняттям Бога щось не так, то чому не припустити, що природа, це і є Бог? Відповідно, все приємне – правильне і праведне, а все неприємне – гріховне і богопротивне. Із таким Богом, сенс життя є отриманням насолоди.

Але тіло побудоване так, що без страждання насолода не може переживатись.

Виходжу на гору вперше і з захопленням спостерігаю прекрасний мирний краєвид навколо: дерева поблискують сріблом ранкового туману, лінії пагорбів на горизонті торкаються неба, запах трав, приємний вологий холод на шкірі – я насолоджуюсь цим. Вдруге на тому ж пагорбі я буду думати: “Я це вже бачив”.

Одноманіттям не можна насолоджуватись. Спостерігаючи за життям дорослих, я вирішив, що в мене набагато більше різноманітних можливих варіантів того, як страждати, ніж того, як насолоджуватись. Мати доступ до різноманітних насолод – це ще має поталанити. Для цього мусять бути засоби. А от втрати близьких, хвороби, конфлікти в стосунках, нещасні випадки – оце все гарантовано, це все включено в пакет.

Насолоди швидко вивітрюються, голод повертається. А от втрати, приниження, травми, фізичний біль – це лишається, нашаровується, триває довше та інтенсивніше.

Мені би, наприклад, ніякий оргазм не компенсував пару днів зубного болю, чи запалення легень, чи астму, і чим ближче до старості, тим більше буде в цьому списку цікавих латинських слів: поліартрит, гастрит, холіцистит, баланіт; ну і куди ж без грижі пари дисків. А якби я в своїй невинній юності знав, що податок буде рівний 41,5% від прибутку? А якби я народився у час голоду чи війни?

Тоді чисто з точки математики жити невигідно. Мені не цікаві майбутні можливі насолоди заради гарантованих страждань. Та і що таке життя? Я не-жив мільярди років до народження, і буду не-жити цілу вічність після смерті. Не-жити для людини набагато природніше. Що таке моїх 50-60 років життя? Заради чого? Які набутки я заберу в могилу?

І знову висновок невтішний!

Що ж тоді? Я не можу дозволити собі досліджувати різні точки зору, бо розумію: існує протилежна точка зору, яку мені потрібно буде також добросовісно дослідити (якщо відповідь для мене важлива – а вона важлива). Обоє авторів будуть посилатись на ресурси, що підкріплюють їхню точку зору, і щоб зважити та оцінити істинність суджень того чи другого автора, мені треба буде досліджувати і ресурси, на які вони посилаються. І так далі. Але який збіса толк досліджувати авторів, які писали у Ренесанс, якщо вже пролетів Індустріальний вік, пролетів Атомний, і настав Інформаційний? Культура помінялась, піднявся рівень науки у всіх галузях – чи не було за цей час вирішального відкриття, яке проливає світло на сутність Бога?

Я повернувся до очевидного:

Я існую. Причина та мета мого існування мені невідомі, і не можуть бути достовірно відомі. Я не володію надприродний інтелектом і не дійду до якісно кращих висновків, ніж ті, до яких доходили професійні богослови до мене. Натомість, бачачи наскільки в питанні сутності Бога відрізняються позиції, не вірю, що можу дійти до істинних висновків самостійно.

Причина та мета мого існування мені невідомі, але я існую, значить існування необхідне (“так було потрібно”, іншими словами). Оскільки я не знаю причини і мети, не знаю сенсу, не можу знати Бога і чого Він від мене хоче, то і не несу відповідальності за свої рішення – “правильні” чи “неправильні” (“за мене вже подумали”). Я не вибирав оточення свого народження, а тільки оточення і визначає характер людини та її рішення.

І єдина причина жити далі, це подивитись, чи не станеться чого цікавого. І справді, в монастирі дещо цікаве таки сталось.

Бо в стані смерті, наскільки я знаю, не стається нічого.

Ким є Бог у Православному Християнстві?

Підліткове формулювання не було остаточним, і пошуки на цьому не закінчились. Християни звертаються до Бога як до особистості (бабушка заставила мене вивчити “Отче Наш”, і це там видно), і якось же вони розрішили для себе суперечність, на яку напоролась моя логіка? Мусить же їхнє бачення бути цілісним?

Я все-таки не вважав православ’я чимось вищим, ніж релігійна система будь-якої іншої культури, але мені почало вважатись, що лишатись у православ’ї – це чесно і правильно. Все-таки я похрещений, і всі навколо православні – так заведено, такий суспільний порядок, традиції, домовленість. Серйозно заглиблюватись у інші традиції я не бачив сенсу, бо вони всього-навсього міняють декорації… Православ’я здавалось “рідним” і заперечувати його визначення Бога та ідеали мені було певного роду зрадою.

Але це все при тому, що моє підліткове бачення лишилось в силі, суперечність між досвідом і мисленням та теоретичним образом християнського Бога нікуди не ділась.

Я хочу зразу стисло подати саме те цілісне бачення, на якому сам зупинився, щоб розуміти для себе, що значить бути християнином. Щоб прояснити для себе пробіли та явні суперечності. Без лайна типу “пути Господни неисповедимы”.

Але ви побачите по заголовках, що я подаю це, як розуміння православних християн загалом – чому? Частково в якості SEO-прийому, а частково тому, що як я і передбачав, точки зору різних християнських авторів відрізняються, це неминуче. Слова різними людьми вживаються у різних значеннях. Моя інтерпретація теж буде відрізнятись в силу мого досвіду та начитаності. Я базуюсь на висловлюваннях Серафима Саровського, Ігнатія Брянчанинова, Феофана Затворника, Антонія Сурожського, Силуана Афонського, Архім. Софронія Сахарова, трошки – Іоана Синайського та інших авторів, в тому числі сучасних академіків-богословів. А деяких авторів мені просто противно читати. І звичайно ж, Святе Письмо було взяте до уваги. А також кілька апокрифів, неканонічних книг християнства. Не наводжу посилань на першоджерела, бо банально нема часу.

Якості Бога в православному християнському розумінні:

• Вічність. Люди живуть в часі: у земному житті вони є, були чи будуть, а Бог є поза часом. Така якість дозволяє Йому бачити всю історію Всесвіту як одне ціле. Він не має початку чи кінця і Сам не потребує причини для Свого існування. Уявіть бублик: в нього нема початку, чи кінця. Мало не забув: із Його якості вічності випливає якість його незмінності. У яку би історичну епоху ми не глянули на християнського Бога, це той же Бог.
• Вседостатність. У Нього немає жодного корисливого інтересу в людях, Він є абсолютно щасливим, бо володіє всім. Жертви Богу тому не потрібні (хіба тільки дух сокрушен) і є насправді потрібними людям як засіб самоствердитись у довірі до Бога. Бог безгранично може дарувати все людям. Він – джерело творіння, у нього менше не стане, якщо він чимось поділиться.
• Бог є Любов. Саме ця якість любові пояснює, чому люди почали існувати, а також чому доля людей важлива Богу.
• Досконалість, всезнання, всюдисущість.

Троїчна сутність Бога в православному християнському розумінні

• Бог є Дух, або Слово (як говориться в Євангелії від Іоана). Давайте зразу спростимо: Бог є Інформація.
• Бог є Син.
• Бог є Отець. Але пам’ятаєте, Отець увесь суд віддав Сину?

Причому це не три Бога, а Один Бог у різних проявах (іпостасях).

Що таке спасіння в християнському православному розумінні?

Мені важче пояснити чим воно є, ніж чим воно не є. Грішники і переступники, як зазначає Господь наш Ісус Христос, при умовах невиконання морального закону попадають у різні неприємні місця зі страшними назвами: пекло, шеол, геєнна, темрява зовнішня… І буде там плач і скрегіт зубів! Там жарко, постійно кусають якісь глисти, всюди сміття, смердить і взагалі мало естетики. Часом мені здається, що я вже туди попав.

Спасіння пов’язане з перебуванням у Царстві Небесному. Це обитель праведників. Але це не географічне місце чи культурне середовище, це стан. Якщо ти досягаєш цього стану, воно – там де ти.

Спасіння же і є метою життя християнина – це одне з формулювань.

Можна перефразувати так: мета життя християнина – знайти Істину. Але Істина, це стан, а не відірване від реальності твердження. Істина не десь там в Раю після смерті. Це стан, який може переживатись живою людиною. Істина, це не відповідь на питання “Що?”, це відповідь на питання “Хто?”. Хто переживав цей стан? Хто нам може показати і пояснити? Відповідь – Христос (перефразовую Софронія Сахарова).

І ніякої єресі чи сатанизму нема в тому, щоб прагнути об’єднатись із Богом через Христа. Пізнати абстрактного Бога-творця, який є Духом, ми як істоти з плоті безпосередньо не можем. Бути Ним безпосередньо не можем. Але є посередник, Син. “Я і Отець – Одно”, “Я в Отці, і ви в Мені”. “Я Правда, і дорога, і життя”.

Якого морального закону треба дотримуватись заради спасіння?

Все просто, перші дві заповіді: Люби Бога і люби ближнього. Заповідей взагалі-то десять, але при правильному розумінні перших двох і перебуванні в Божій любові (що і є перебуванням в Царстві) порушити їх неможливо.

Люби – і роби, що хочеш. Всі люди – Христос. Одної з таких простих формул достатньо, щоб спастись. Звичайно ж, формули в різних людей можуть бути різні, але дійти до неї своїм досвідом, зрозуміти її значення – на це йде труд пошуку Бога. Навіть без знання Біблії, заповідей, без спілкування зі святими можна дійти до своєї формули, і вона й приведе до спасіння. Єсть же притчі про Антонія і сапожника, про Зосиму і Марію Єгипетську.

А єсть версія, що смирення і послуху достатньо для спасіння. Хотів би я якось написати, чому ця версія мені не подобається.

В чому смисл життя православного християнина?

“В стяжанні Духа Святого.”

Серафим Саровський

Вітаю, ви знайшли Істину. Надто просто?

Ніде так ідеально не описаний сенс життя. Але тоді нам треба прояснити, що таке Дух Святий? За посиланням лежить запис бесіди Мотовилова із Серафимом. Там детально описано не тільки Хто і Що, а – що дуже важливо – Як. З цього діалогу видно і суть Бога, і смисл буття, і дію любові Бога. Досить шукати відповідь і шукати відмазки. Справжнє християнство таке. І воно прекрасне.

Це те місце, з якого мертва теорія і описи стають дійсністю. Але для більшості з нас вони просто видаються казками.

І мені гірко, що зовні не видно цю красу, а мейнстримні християни – недалекі обивателі, і нічого крім беззмістовного акту хрещення у несвідомому віці їх з християнством не пов’язує.

Як Божа любов пов’язана з появою людства?

Божа любов є безмежною і досконалою. Настільки безмежною, що Бог вирішив поділитися своєю природою із творінням: люди створені по божому образу і подобі.

Є відома філософська задачка: чи може Бог створити такий камінь, який не підняв би? Якщо може, то в результаті його не підніме, а значить Він не всемогутній. Якщо не може, то знову ж таки Він не всемогутній. І що ми бачимо на практиці – виявляється, може. Людина є цей камінь.

Людині дається свобода волі нарівні з Богом. Тому Бог грубо не втручається в хід історії та не являє себе, не рекламує себе в агресивній нав’язливій формі, чого я від Нього вимагав свого часу. Він смиренний і тільки смиренним відкривається.

Коли говорять, що у Бога є замисел для кожного із нас, мається на увазі, що життя кожного з нас побудовано так, що нам дана можливість “спасіння”. Бог є Любов, тому він дає особистості безліч “других шансів” на спасіння. Бог вічний, тому він бачить життя кожного з нас від початку до кінця, досконало розуміє нас і завжди говорить із нами мовою, яку ми здатні зрозуміти, варто тільки повірити, що в нашому житті постійно звучить цей голос Бога і довіряти Йому.

Нам дана можливість реалізувати власну свободу волі, і в Бога лишається можливість творити власну Волю, як Йому заманеться. А Воля ця, як ми припускаємо, полягає у спасінні людства (Бог є Любов). І зрештою, замисел Бога стосовно людей – поділитись Своїм божеством із тими, хто може це прийняти.

…Стоп, стоп, ви не відчуваєте, як наратив почав розлазитись на куски? Бог грубо не втручається в хід історії? Серйозно? Ви уважно читали? А як це так ЙХВХ (чи Елогім, чи Адонай, я вже заплутався) розгулював у виді вогненного стовпа по пустелі, сипав крупу з неба? Він же, будучи вічним, незмінний, то чого це в нього зараз методи помінялись? Нестиковка! Чи можливо я просто тупой і не бачу, що ця нестиковка згладжується троїчною природою Бога?

Почитаєм якось у іншому, складнішому пості.

Коротше! Якщо чесно, я люблю християнство за тих людей, яких я люблю (якими я хочу бути), а вони називають себе християнами. Не всіх християн я люблю, бо не всі “християни” розуміють для себе глибину і посил християнства, дух Христа. Я так само люблю Зігмунда Фрейда, єврея-атеїста, і Карла Юнга, агностика-протестанта. Люблю смиренних і простодушних вірян зі Спільноти Свідомості Крішни. Люблю містичного Кастанеду. Люблю греко-католицьких священиків, із якими спілкувався у Львові.

Але для відповіді на питання: “Що не так із православним християнством?”, теж буде окремий пост.

Жертва Богу – дух сокрушен. Стукайте, і вам відкриють.